Дмитрий Ермолов — СТЕРЕОТИПЫ

Від мистецтва традиційно очікують чогось прекрасного, такого, що милуватиме око. Проект «Стереотипи», навпаки, представляє мігруючу інсталяцію, що має вигляд рядового сільського туалету (типу «Сортир»), де вміщені фото- та відео-роботи. Стереотипи, які формуються на основі зовнішньої схожості об'єкту, руйнуються його внутрішнім наповненням. Місце задоволення фізіологічних потреб стає місцем задоволення потреб естетичних. Арт-критики можуть потренуватися у виявленні аналогій в історії мистецтв, обурені глядачі перейматимуться питанням: чи є це мистецтвом взагалі, ну, а дехто все ж спробує зрозуміти для себе, що то є таке — стереотипи.

Дмитро Єрмолов

В мистецтві людина найбільшою мірою реалізує свої творчі здібності, здатність створювати нове. Мистецтво можливе лише за умови незаангажованого, відкритого сприйняття, живого мислення і за своєю природою протистоїть стереотипу. Але коли художник робить стереотип темою своєї роботи, це свідчить про загострення боротьби.

Слово стереотип утворене від грецьких «stereos» - «тілесний», «твердий», «просторовий» та «typos» - «відбиток». Його поява пов’язана з початком друкування великих накладів. В поліграфії стереотипом називається металева, гумова чи пластмасова друкована форма. Першими запозичили цей термін фізіологи, досліджуючи умовно-рефлекторну діяльність вищих тварин і людей. Динамічним стереотипом є фізіологічна властивість людського мозку до фіксованого (стереотипного) порядку умовно-рефлекторних дій – за цим природнім процесом криється здатність людини пристосовуватись до умов навколишнього середовища, виживати. Але найбільшої популярності стереотип досягнув як соціально-психологічне поняття в значенні схематичного, стандартизованого образу чи уявлення, який виникає на рівні буденної свідомості для спрощення, полегшення сприйняття та розуміння певних соціальних явищ чи об’єктів. Стереотип – це завжди однобоке, упереджене уявлення, неадекватне реальності.

У проекті Дмитра Єрмолова тема стереотипів досліджується на різних рівнях: як феномен пострадянської свідомості (фото), як форма протидії молодої незаангажованої свідомості соціальним умовностям (відео) і як провокація звичного досвіду сприйняття мистецтва в легітимованому респектабельному просторі музею, галереї (інсталяція). Сучасне мистецтво в Україні для більшості людей є не більше ніж стереотип, який часто виникає внаслідок браку інформації. Від мистецтва традиційно чекають «чогось» прекрасного, в той час як воно намагається викликати (іноді хірургічними методами) хоча б якусь реакцію людей «епохи анестезії».

Художник Дмитро Єрмолов в інсталяції виставки використовує стереотип сільського сортиру, перенесеного в міське середовище, як провокацію людської цікавості. Але стереотип, викликаний зовнішньою подібністю об’єкта, руйнується його наповненням: місце для задоволення природних потреб виявляється простором для задоволення потреб естетичних. Скутість сприйняття артефакту мистецтва соціальним «наглядом» колективного перегляду в галереях нівелюється індивідуальним перебуванням у просторі та й самим місцем, стереотип ставлення до якого знімає звичні упередження. Та й сучасне мистецтво, починаючи з дюшанівського пісуара, формувалось не тільки і не стільки зі свого предмету, скільки з трансформації ролей художника та глядача. Тема туалетів, випорожнень в сучасному мистецтві вже є в певному розумінні класичною: той самий пісуар Дюшана («Фонтан», 1917), «Христос в сечі» Андреса Серрано (1987), «Туалет» І.Кабакова (1992). Та незважаючи на це залишається неоднозначною: туалет піднімається до рівня мистецтва (як у PinchukArtCenter), мистецтво принижується до рівня туалету (поширене розуміння сучасного мистецтва), як до чогось, що існує поза межами «культурного»?

Невід’ємна частина радянського житла – фотошпалери – присутній в кожній оселі куточок «райської насолоди», спокою та відпочинку, а разом з тим свідоцтва добробуту і просто «гарного смаку»… Екзотичний пляж, кришталево чиста річка, стрімкий водоспад, запашний хвойний ліс – ці кліше збігались з уявленням радянської людини про омріяний відпочинок, відчуття затишку та спокою, такі бажані, але недосяжні для переважної більшості, так само як радянські ідеологічні гасла були далекі від радянської ж дійсності.

Всі складові інсталяції змушують глядачів долати свої стереотипи. Сільський «нужник» виявляється об’єктом мистецтва. Серія фотографій «Фотошпалери» відсилає до стереотипів радянської дійсності, а відео є метафорою індивідуальності, що пробивається через стереотипи. Автор пропонує глядачам пограти з ним в асоціації на тему стереотипів, а іронічний тон гри відкидає прагнення когось перемогти, а радше дозволити грі пограти собою.

Юганка Долинна